Олександр Рибалка
Джерело: Сайт Ордену APRMM Europe and FLC
Переклад українською мовою – сестра Лора Т.
Передмова
Коли в мене учні та кандидати почали запитувати : «А що можна почитати про Єгипетське масонство?»- я з подивом зрозумів, що нічого не можу їм запропонувати.
Деякі книги, що вже є, грішать тим, що заздалегідь підозрюють усіх творців Єгипетських Статутів – і Сен-Жермена, і Каліостро, і Марконі, і братів Бедарридів – у шахрайстві. Автори таких творів не розуміють, що езотеричне масонство – це обмежене коло дуже розумних людей. Після першої ж спроби обдурити їх аферист просто буде виключений із цього кола. А творці статутів, окрім усього, написали серйозні книги, що перевидають до цієї пори. Створені ними статути функціонують же не одну сотню років. Тому, якщо автор якогось твору називає Каліостро «аферистом» – я таку книгу викидаю у смітник. Графа Каліостро пам’ятають більш ніж 220 років – а ви, вибачте, хто такий?
Інші автори беззастережно вірять усьому, що написане батьками- засновниками», не намагаючись зробити серйозний аналіз, та не враховуючи того моменту, що людям завжди притаманно дещо прикрашати ситуацію. Скажімо, якщо майстер ложі дав посвячення 60 людям, то він зазвичай гордо розповідає: « У мене в ложі 60 людей», нехай навіть на роботи збирається на більше 30-ти. Однак жоден поважаючий себе масон не буде розповідати: «У мене в ложі 70 людей», якщо він посвятив тільки 50.
Окрім того, не завжди автори розуміють, яку дату вважати відправною точкою заснування статуту. Коли був утворений той чи інший статут? Коли ідея про утворення нової системи посвячень прийшла авторові на думку? Чи тоді, коли сам творець статуту (інколи разом з групою братів) сіли за письмовий стіл, та почали писати проект – назви ступенів, види робіт, малювати дизайн регалій… Чи тоді, коли в рукопису поставлена остання крапка?
Скажімо, один з братів Бедарридів писав, що був посвячений до статуту Міцраїм у 1803 році. Здається, що це неможливо – найраніша дата утворення статуту відносить його до 1805 року. Хоча можливо, у 1803 році вже почалися якісь обговорення, що призвели через два роки до утворення статуту.
Нарешті, найкраща книга на цю тему – «Єгипетське масонство» Сержа Кайє – як на мій погляд, занадто детальна та не призначена для початківця. Учень одразу ж потоне у морі фактів та прізвищ, значення яких зрозуміле лише досвідченому знавцю масонства.
Тому я наважився написати невеличку брошуру, яка стане нескладним введенням у дуже складний світ езотеричного масонства. Безсумнівно, знавцям вона буде ввижатись зверхньою – як і будь-якому професору математики підручник арифметики для першого класу.
У мене є значний досвід практичної роботи у масонстві. Мені доводилось створювати ложі з нуля та приймати участь у керуванні як маленькими ложами, так і великими орденами. Тому у першу чергу, обираючи ту чи іншу версію із багатьох варіантів історії я дивився : «А наскільки вона достовірна? Я знаю, як працюють ложі- у мене таки події могли б відбуватися?»
Тому з усіх варіантів історії я обрав найбільш ймовірний- на мій погляд.
Багато з того, що сказано у цій книзі, засновано на усній традиції. Майте на увазі, що більшість масонських документів або існували у одному примірнику, або друкувалися дуже малим тиражом. А на протязі 18, 19 та 20 сторічь, коли виникло та розвинулось езотеричне масонство, Франція та Італія пережили революцію, наполеонівські війни, безліч державних переворотів, а потім ще, у минулому сторіччі, дві світові війни. Крім того, нацисти у Європі цілеспрямовано нищили масонські документи.
Тому головне, що у нас залишилось- це традиція. Я переповім її вам так, як переповідали мені. Прогалини заповню своїми домислами – цар Соломон недаремно казав, що «немає нічого нового під сонцем». Я бачу, як працює езотеричне масонство зараз, припускаю, що так само було і раніше.
Звідки пішли масонські ложі
Попередником сучасних масонських лож були бригади спеціалістів-будівельників у Давньому Єгипті. Вони були невеликі – по 20-30 людей- і кожна з них мала свою назву. Наприклад «Великий Ніл» тощо («Великий Ніл»- назва конкретної ложі.)
Триступенева структура символічного масонства відображає структуру оперативного будівництва у Стародавньому Єгипті.
Учні – аналог рабів-військовополонених, які виконували самі некваліфіковані роботи. Звідси поняття, що « у учня немає язика». Учень не має права розмовляти у ложі- з того приводу, що військовополонені нерідко не знали давньоєгипетської мови, тому що належали до інших народів та племен. Підмайстри – їх аналогом були державні селяни, які половину часу працювали на сільгоспроботах, половину – на державних роботах, отримуючи за це платню. Вони володіли мовою, але не мали особливої кваліфікації. Складні спеціальні роботи виконували «вільні каменярі»- професійні будівельні бригади невеликої чисельності, кожна з яких спеціалізувалась на окремих видах робіт. Мабуть, очолював кожну таку бригаду обраний бригадир. Небесним покровителем бригад «вільних каменярів» вважався бог Птах (Пта)- тому що він усе створив у світі із безформного хаосу. Птах став покровителем будь –яких ремісних гільдій. Птаха, судячи з усього, і називали Великим Архітектором Всесвіту, а його верховний жрець носив титул «покровителя усіх ремісників».
Як може зрозуміти будь-яка людина, що зтикалася із будівництвом, ложі єгипетських оперативних масонів були спеціалізованими, хоча я вважаю, що «потроху всі вміли все». Але повинні були існувати ложі, як спеціалізувалися на скульптурі, а хтось спеціалізувався на астрономії (тому що будівлі, особливо храми, орієнтувалися по сторонам світу). Хтось спеціалізувався на геометрії та математиці (робив план та складав креслення), а якісь ложі – на хімії (вони виготовляли фарби, штукатурку та прототип цементу тих часів).
Звідси суворі вимоги до «регулярності» – усі члени ложі повинні були навчатись уніфіковано, інакше новачок може зіпсувати фарбу, або приготувати блоки не того розміру, які потім не влізуть у стіну. Царство Верхнього та Нижнього Єгипту поділялось на 14 номів- областей. Можливо, по кількості частин, на які розчленували Осіріса. Можливо і навпаки- Осіріса розчленували на 14 частин, тому що у Єгипті існувало 14 номів. Кожен ном мав свою «Велику Ложу», або, говорячи радянською мовою, свій «будівельний трест». Звідси вимога, що дійшла до наших часів – кожна визнана територія не може мати більше однієї регулярної Великої Ложі. Згідно тому, як у Давньому Єгипті на 1 ном існувала одна Велика Ложа (будтрест), що визнавалась Великим Ієрофантом бога Птаха.
Історія про вихід з Єгипту
У П’ятикнижжі йде мова про те, що єгиптяни примушували євреїв робити велику кількість саманних цеглин (із глини та соломи). Наводиться у коментарях навіть норма – 600 цеглин у день на ніс. Але навіщо єгиптянам знадобилась така кількість цегли, якщо більшість будівництва була із каменю? Вчені-історики висунули версію, що мова йде про період володарювання фараона Ехнатона. Ехнатон намагався перевести Єгипет у монотеїзм, велівши усім мешканцям поклонятися одному богу – Атону. Бригади каменярів, обурившись за таку зневагу до їх покровителя – Птаха- відмовились працювати на фараона. І коли Ехнатон вирішив збудувати нове місто, йому довелося будувати його… із цегли! На роботу були зігнані як державні селяни, так і групи, що раніше не долучали до таких робіт – у тому числі і єврейські тваринницькі племена. Можливо, період володарювання Ехнатона і вважається тим, під час якого відбувалися «кари єгипетські». Тоді Ісход із Єгипту прийдеться на час правління фараона Тутанхамона. Після Тутанхамона Єгипет ще на півтори тисячі років повернувся до шанування бога Птаха та інших традиційних богів єгипетського пантеону.
Структура лож та таємне масонське знання
Звідки у давніх єгиптян була така ретельно розроблена структура робіт ложі? Існують різні думки. Прошу врахувати, що по самих скромних підрахунках та цивілізація, яку ми називаємо давньоєгипетською, існувала від трьох до чотирьох тисяч років. Тож єгиптяни мали змогу до усього додуматися самі.
Якщо вірити у легенду ордену AMORC (Давній Містичний Орден Розенкрейцерів), то цивілізацію Давнього Єгипту почали розвивати «атланти» – мешканці материка, що затонув у атлантичному океані. Материк цей Платон називав Атлантидою, але зрозуміло що це не самонайменування.
Нарешті, Френк Ріпель у книзі «Із темряви сторічь» натякає на те, що ініціатичні традиції стали результатом палеоконтакту землян із інопланетними цивілізаціями. Вірити у це необов’язково, але корисно знати увесь спектр версій.
Сучасне масонство не є струмом якоїсь однієї езотеричної, магічної або хоча б ініціатичної традиції. Скажімо , масонство ритуальне-це у більшості (але не на 100%) продовжувачі справи оперативних вільних каменярів, або, простіше кажучи, будівельників.
Масонство єгипетське служить продовженням не лише давньоєгипетських будівельних лож, але й розенкрейцерських орденів, а також вчених гуртків середньовічної Європи.. Перша ініціатична організація, що відкрито оголосила себе «єгипетською»- це Єгипетський Орден Осіріса (або Орден Осіріса Єгипетського), утворений маркизом Раймундо де Сан-Северо у Неаполі у 1747 році. Сам маркиз да Сан-Северо був Великим Майстром неаполітанської ложі, але чи був утворений їм орден масонським- ми не знаємо. Ритуалів ордена не збережено. Судячи по всьому, мова йшла про той різновид релігії Стародавнього Єгипту, який був знайомий сучасникам Сан-Северо по книгах давньогрецьких та давньоримських істориків.
У 1767 році у Неаполь приїжджає Каліостро. Але можна припустити, що приблизно у той самий час (трохи пізніше чи трохи раніше) граф Сен-Жермен пише свою відому «Трикутну книгу», яка була розшифрована на першому рівні лише у 2012-му році, а на глибинному , кабалістичному – лише наприкінці 2013 року.
Тож, ритуалів Єгипетського Ордена Осіріса у нас не залишилось. (хоча не виключаю, що колись вони ще будуть знайдені.) Одним із засновників Єгипетського масонства традиційно вважається Сен-Жермен, та як пізніше виявилось, не даремно. Після Сен-Жермена залишилось два твори- «пресвята Тринософія» (вона доступна на усіх мовах) і так звана «трикутна Книга». «Трикутна книга» мала таку назву тому, що мала трикутну форму. Зміст її був незрозумілий – тому що усі сторінки її були списані шифром, що ніде більше не зустрічався. Книга «пресвята Тринософія» розповідає про ритуал посвячення – але не прямо, а в суто алегоричній формі. Наприклад « потім я тиждень перепливав через озеро» або « я залишився на острові, де перебував місяць». Зрозуміло, що це все потрібно сприймати у переносному сенсі. Класик масонства Менлі Холл намагався прокоментувати текст «Тринософії», але повної ясності він так і не досяг.
У 2012 році французьким вченим вдалося розшифрувати текст «трикутної книги». І що ж ми там побачили? Текст ритуалу, багато в чому схожий на той, що використовується у ступенях Arcanum-Arcanorum єгипетського масонства!
Книга починається так: «це свята магія, що відкрита Моїсеєм у єгипетських монументах, що збережена в Азії під знаком крилатого дракона». Наступний текст ритуалу говорить про те, як прикликати ангелів для досягнення довголіття та збільшення життєвої сили. Однак текст мав другий шар шифровки – імена Бога та ангелів, що промовляються під час проведення ритуалу, теж були зашифровані. Але людині, що знає давньоєврейську мову та основи Каббали, така шифровка здалася б простою. Скажімо, слово YANODA, що часто зустрічається у тексті – це написане по законам івриту (справа вліво) ім’я Бога «Адонай», що означає «господин». В іменах ангелів теж часто були переставлені лише декілька букв – для знавця івриту теж не було важко визначити, яких саме. Сьогодні текст «трикутної книги» використовується в ритуалах Ордену Таємниць. Хто склав цю книгу? Сам граф чи один із його учнів? Визначити це вже не має можливості. Але точно можна сказати – текст «трикутної книги» став одним із джерел єгипетського масонства.
Град зцілення
Ми вже бачили орден, який працював по «єгипетським» ритуалам – це Єгипетський Орден Осіріса, що був утворений Сан- Северо. Ми вже бачили ритуал із «трикутної книги» – сьогодні вважається , що він був створений Сен-Жерменом для так званого Ордену Таємниць. До речі, історія зафіксувала наявність так званих «лож Сен-Жермена», вони працювали у Австрії та займалися окультизмом. В цих ложах вивчали астрологію, алхімію, спіритизм.. Працювали «ложі Сен-Жермена» з 11-ї вечора до 6-ї ранку. Сьогодні Орден Таємниць також воліє працювати вночі – звичайно, до 6-ї ранку ми не засиджуємось. Але усі ці ордени та ложі були не «масонськими», а «для масонів». Тобто вони не входили офіційно у будь –які масонські структури. Першим орденом, що заявив про себе як «масонська єгипетська ложа», став «Орден Африканських Архітекторів», він же «Царствений Орден Тиші».
У даному випадку під словом «африканський» слід розуміти єгипетський.
Орден був утворений у Берліні Кеппеном та Хімменом приблизно у 1767 році. Аутентичних ритуалів ордену не збережено, проте у 1770 році «африканські архітектори» видали книгу «Крата репоа», яка сильно вплинула на увесь масонський світ. «Крата репоа» стала першою книгою по масонству, що була переведена на російську мову. «Крата репоа» описує – зрозуміло, у алегоричній формі, ритуал посвячення у єгипетські жреці. По формі це скоріше нагадує зодчеську роботу «Мої почуття при посвяченні», аніж реальний, працюючий ритуал. Скажімо, посвячуваному доводиться по декілька тижнів а то і місяців проводити у спеціально облаштованих печерах.. Вираз «Крата репоа», судячи з усього, є спотвореним івритським виразом «карта рефуа», «град» (або «фортеця») зцілення. Ритуал складається із семи «градусів», наприкінці неофіт отримує ступінь «Цафнат панеах». «Цафнат панеах» звали Йосипа-праведника, коли він отримав посаду особистого радника фараона. Семітський вираз «цафнат панеах» можна перекласти як «пророк- провісник» (коріння- івритське дієслово «лецапот», видивлятись; Цфат, як місто, що знаходиться у горах у вигляді застави).
Брати із ізраїльської ложі Ордену Таємниць спробували відновити ритуали Африканських архітекторів по матеріалам «Крата репоа». Важко сказати, наскільки вони відповідають оригінальним, але факт залишається фактом- учасники ритуалу отримують незабутні враження.
Великий Копта
Засновником сучасного єгипетського масонства є граф Алессандро Каліостро. Сумнівно, чи був у нього графський титул – але ні в якому разі не можна плутати Каліостро та Джузеппе Бальзамо. Вірною ознакою того, що людина нічого не розуміє у єгипетському масонстві є те, що вона вважає Каліостро та Бальзамо однією людиною.
Алессандро Каліостро народився у 1740 році у Тунісі. Скоріш за все у родині італійських купців. Він отримав чудову окультну освіту, володів багатьма мовами, у тому числі давньоєврейською та арабською. Його красуня- дружина справляла карколомне враження на вищий світ того часу, у тому числі на князя Потьомкіна, товаришувала із імператрицею Марією- Антуанеттою.
Джузеппе Бальзамо народився у 1743 році у Палермо, у незаможній родині. Можливо, він був якимось далеким родичем Каліостро. Бальзамо розмовляв тільки італійською із сильним сицилійським акцентом. Європейським мовами володів дуже погано, буквально на рівні декілька десятків фраз. Давньоєврейської та арабської він не знав взагалі. Його супутницею була немолода та дуже зів’явша жінка, яка ні з ким не спілкувалась (судячи з усього, вона зовсім не знала мов, окрім італійської). Бальзамо і документи мав на ім’я «Джузеппе Бальзамо», пояснюючи це так, що «Каліостро» – це його псевдонім. Напевне моїм читачам знайомий феномен «двійників» – коли по країни гастролюють фальшиві «Вєркі Сєрдючкі», «Міражі» та «Ласкові Маї». І усе це – у часи існування телебачення, газет та навіть інтернету. При тому, що люди усе ж таки мають уявлення, як має виглядати та що робити група «Міраж». Саме таким «двійником» і був аферист Джузеппе Бальзамо. Він приїздив до міста, представлявся «великим магом Алессандро Каліостро», та збирав гроші з довірливих громадян. Звичайно ж, обдурити аристократів він не міг- але йому вистачало й того, що він збирав з купців та бургомистрів. До речі я впевнений – слова про те, що Каліостро отримав рукопис ритуалів Єгипетського Масонства від якогось Джозефа Костона (або Кофтона), належать Бальзамо, а не самому графові.
Три джерела ти три складові частини
Отож, які вчення лягли в основу Єгипетського статуту Каліостро? У першу чергу – практична Каббала, яку він отримав від «Баал-Шема із Лондона», равина Фалька. Після нього залишились щоденники. Щоденники (навіть набагато більші за обсягом) залишив його учень Цві-Гірш із Калішу. Це класична Каббала в її східно-європейській формі.
У Лондоні Каліостро познайомився із Сведенборгом. Сам Сведенборг не був масоном, але залюбки діливсь своїми духовидчеськими дослідженнями та містичними роздумами із «братами». До джерел також можна додати твір 15-го сторіччя «Гермес Єгипетський», у якому проводилися паралелі між єгипетськими та античними богами; спілкування у Неаполі із членами Єгипетського Ордену Осіріса маркиза Сан-Северо; спілкування на Мальті із лицарями ордену іоанітів (Каліостро розповідав, що його навчав особисто Пінто де-Фонсека, магістр ордену). «Аль-Тотас», легендарний вчитель Каліостро – скоріше за все, збірний образ суфійських вчителів, знавців Каббали, інших мудреців, з якими Каліостро зустрічався під час мандрівок по країнам Сходу. Надаремно слово «Аль-Тотас» можна перекласти як «усі із східним акцентом». Усе, що почув Каліостро розумного та цікавого, вкладалося їм у вуста «Аль-Тотасу». Звичайно, ще «Крата репоа». Можливо, розенкрейцерські брошури. А ось із твором Кірхера «Едип Єгипетський» Каліостро судячи з усього, знайомий не був- і взагалі , як не дивно, Кірхер ніякого впливу на Каліостро не зробив.
Тож, у 1777 році Каліостро в Лондоні вступає до масонської ложі «Есперанца».
У 1778 році він оголошує про створення їм «системи Єгипетського масонства». Граф проводить перші індивідуальні посвячення у Гаазі, а потім – у тих містах Європи, де зупиняється на шляху до Росії. У 1779 році Каліостро прибуває до Російської імперії та зупиняється у Міттаві (Міттау, Елгава). Там, у домі герцога, Каліостро утворює першу ложу Єгипетського масонства. Сьогодні цей замок ще існує і там розташований університет.
У 1779-80 роки Каліостро працює у Петербурзі, намагаючись створити ще одну ложу, але безуспішно, тому що викликає гнів імператриці. Трохи пізніше ми поговоримо, чим була викликана ця лють. У 1780 році граф залишає столицю Російської імперії, та через Страсбург їде до Ліону, де у 1784 році їм утворюється так звана «материнська ложа» Єгипетського масонства – «Тріумфуюча мудрість». У 1791 році Каліостро їде у Рим, з метою відкрити там ложу Єгипетського масонства. Однак графа заарештовує інквізиція, засуджує до спалення, та лише після наполегливих прохань європейської аристократії, йому погоджуються замінити смертну кару на пожиттєве ув’язнення. Аутодафе замінюють на спалення архівів (важко повірити, що у Ватикані служили ідіоти, які готові були спалити папери людини, що була допущена до королівських дворів Європи). Каліостро залишають у фортеці, де у 1795 році він помирає, гіпотетично від пневмонії. Такою є офіційна версія. Спробуємо щось роздивитись за цими сухими датами.
Єгипетський статут Каліостро
Навпаки думкам широкого загалу, Єгипетський статут, що склав Каліостро, не містив у собі 90 ступенів. У Статуті було усього 7 ступенів, причому він був надбудовою над символічними ступенями. Людина, яка вже мала 3-й (майстерський) градус звичайного символічного масонства, міг отримати в ордені, що створив Каліостро, градуси «єгипетського учня», «єгипетського підмайстра» та «єгипетського майстра». Також деяким членам ордену Каліостро передавав систему «Arcanum Arcanorum» (щоправда, він її називав “Secreto Secretorum”). Обидва вирази означають «таємниця таємниць». Ця система (вона також носила назву «неаполітанська драбина») складалася із 4-х градусів, та символізувала 4 стадії алхімічного процесу- сотворіння «філософського каменю». Хоча Каліостро усіляко підкреслював необхідність утворення масонства для жінок, його ложі не були змішаними. Окремо утворювались ложі для чоловіків, які очолював Каліостро (він носив титул «Великого Копти», тобто «великого єгиптянина»), окремо – жіночі ложі, якими керувала Лоренца (вона носила титул «цариці Савської»). Навіть фартухи чоловічої та жіночої ложі відрізнялись. Чоловіки носили фартух червоних кольорів, жінки- синіх. Це відповідало звичайній алхімічній символіці.. У Каббалі символіка інша: червоний колір символізує Гвуру, суворість, світ жіночого їства, стиснення, обмеження. Синій колір у Кабалі- символ Тиферет (Красоти, милості, чоловічого їства, розповсюдження). Ритуали Єгипетського статуту доволі прості, конкретні та майже не містять алегорій. Усе в них сказане за допомогою точних вказівок. Каліостро говорить про мистецтво зв’язку із ангелами-охоронцями, про пророцтва, а також про використання спагіричної алхімії (мистецтва травників) для покращення здоров’я та подовження людського життя. У ложі Єгипетського статуту одночасно могли працювати не більш як 13 людей. Глава ложі носив символічне ім’я «Олександр» ( можливо тому, що цьому імені протегував Серапіс), а члени ложі обирали собі імена старозаповітних пророків. Після того, які усі імена пророків були зайняті, потрібно було відкривати нову ложу. Сам Каліостро, окрім титулу «Великий Копта», носив символічне ім’я «Олександр І». Голова материнської ложі у Ліоні носив символічне ім’я «Олександр ІІ», і так далі. Сьогодні точний перелік загублено. Члени жіночих лож Єгипетського статуту обирали собі імена Сибіл.
Лють імператриці
Загальновідомо, що у Санкт-Петербурзі Каліостро не вдалося створити ложу Єгипетського статуту, хоча він посвятив багатьох. Граф викликав шалену лють імператриці Єкатерини. Вона через своїх клевретів наполегливо пропонувала Каліостро поїхати з Росії за доброї волі, «на усі чотири боки». Імператриця власноруч написала аж ТРИ комедії, що висміювали Каліостро, та звеліла, щоб вони були поставлені у театрі. Причому дві комедії з трьох були написані вже ПІСЛЯ від’їзду графа з Росії. Лють імператриці була така велика, що вона ще сім років по тому у листуванні з одним із своїх європейських респондентів цікавилася, яка доля у Каліостро, та жалілася, що «це такий огидний шахрай, що його потрібно було б повісити». Але чим могла бути викликана така сильна лють, тим більше дивний, що сама імператриця ніколи не бачила Каліостро? Обмежені історики намагаються це пояснити тим, що князь Потьомкін нібито захопився Лоренцою, дружиною графа. Якби це справді було так, незрозуміло, чому імператриця спрямувала свій гнів саме проти Каліостро, а не проти Лоренци або «зрадника» Потьомкіна? Втім, ця версія не витримує ніякої критики – до моменту приїзду Каліостро до Петербургу Катерина та Потьомкін давно вже не були коханцями. До того ж імператриці не було знайоме почуття ревнощів. Відомо, що у Потьомкіна було багато коханок (одна з них, котру він представляв як племінницю, навіть декілька років жила у нього в палаці.) Імператриця охоче протегувала усіх приятельок Потьомкіна, даючи їм місця фрейлін та таке інше, тож тим більше навряд чи вона могла мати ревнощі до одруженої чужоземки іншого віросповідання . Судячи з усього, причини були більш серйозні.. Під час вступу до Єгипетського масонства кандидат повинен був давати клятви про «беззаперечне підпорядкування» голові статуту – Великому Копті (тобто Каліостро та його наступникам, якщо такі з’являться). Списки людей, посвячених Каліостро у Єгипетське масонство у Санкт-Петербурзі, невідомі. Але можна з упевненістю сказати, що до них напевне входили Єлагін та Потьомкін. Хто ж іще волів би отримати посвячення у Каліостро? Із ймовірністю 99% можна назвати Микиту Паніна, справжнього фанатика масонства. «Відданий масонству до дурісті» -жартували про нього гострі язики петербуржців. А Панін був найкращим другом та наставником …. спадкоємного принця Павла, який у майбутньому стане імператором Павлом І. Звичайно, якби Павел отримав посвячення у Єгипетський статут Каліостро, та про це дізналася імператриця, гнів її був би жахливим. Виходить так, що спадкоємець престолу приніс клятви «суворого послуху» іноземцю! Це підривало саму ідею самодержавства. Не дивно, щ імператриця до самої смерті продовжувала слідкувати за долею Каліостро, усіляко проклинаючи його. Сам же граф виїхав з Петербургу, як йому і радили посланці від імператриці, « на усі чотири боки». Просто кажучи , у певний день на усіх чотирьох заставах міста, що вели у різні боки, з’явився запис про те, що граф Каліостро залишив Санкт- Петербург. Звичайно, ніякого фокусу у цьому не було- граф просто попросив трьох друзів допомогти у витонченому розіграші. Коли імператриці повідомили про те, що Каліостро залишив місто одночасно із чотирьох застав, вона незлюбила Великого Копту ще більше.
Від Єгипту до Міцраїму
У Санкт-Петербурзі ритуальні роботи ложі відбувалися у Єлагінському палаці, а алхімічні- у підвалі, над яким зараз стоїть так звана «ротонда» (вона ж «бесідка із прапором»). Безумовно , на цьому місці раніше стояло якась інша споруда, яка у 1825 році була перебудована.
У 1780 році Каліостро, як я писав раніше, залишає Росію та повертається до Європи. У 1784 році у Ліоні він утворює ложу, яка повинна стати «материнською ложею» для усіх національних лож. Далі відбувається те, що дуже важливо для подальшого розвитку усіх єгипетських статутів масонства.
У 1788 році у Венеції група соцініан вирішує відкрити масонську ложу. За чартерами вони звертаються до Каліостро. Як відбувалась передача чартерів – сьогодні вже невідомо. Чи приїздив Каліостро до Венеції? Чи ініціативна група приїхала до нього? Самі чартери у подальшому зникли, (що не дивно у місті з щорічними повенями), але сам факт відкриття ложі підтверджується багатьма людьми.
Каліостро видав венеціанцям чартер на роботи символічної ложі ( на що взагалі-то не мав права), на роботи у трьох єгипетських ступенях свого статуту – а ось Secreto Secretorum (або Arcanum Arcanorum) за якихось підстав не передав, мабуть, розраховуючи, що за отриманням вищих ступенів брати будуть з’являтись до нього особисто. У 1791 році Каліостро їде до Риму, його заарештовує інквізиція, кидає у тюрму – та в 1795 році Великий Копта там і помирає. Після смерті Каліостро другим Великим Коптом стає Франсуа де Шефдеб’єн д’Армісан. Його батько теж був видатним масоном, засновником Статуту Філадельфів. Французькі ложі статуту працювали (зі змінним успіхом) до 1814 року, коли д’Армісан помер. Чи встиг він передати комусь свій масонський титул- невідомо. Але вже у наступному році у Монтабоні був створений статут Мемфісу.
У Венеції ложа працювала як мінімум до 1805 року – у глибокій таємниці, зрозуміло, як це прийнято серед лож єгипетського масонства. Звідки ми знаємо про 1805 рік? У 1801 році із розрізнених ступенів, які ми сьогодні знаємо як Шотландський статут, була утворена Верховна Рада, включаючи в себе 33 ступеня – 3 символічних та 30 «шотландських». 33-я ступінь, яка сьогодні так високо цінується «регулярними» масонами, насправді була лише адміністративною надбудовою над статутом, його керівництво.
Варто пам’ятати, що більшість так званих «шотландських» ступенів були утворені у Франції та «Шотландія», про яку в них йде мова- це така ж містична країна, як «Єгипет» єгипетського масонства. У 1805 році Верховну Раду почали формувати у Мілані. До неї, за якихось причин, не був запрошений Лешанже (інколи пишуть Ле Шанже), а також ще деякі місцеві масони французького походження. Судячи з усього, Верховна Рада формувалась із місцевих, тобто із італійців, а масони, яким відмовили в участі, усі до одного були французькими експатами, що жили у Мілані.
«Ах так!» – сказав Лешанже. – Тоді ми утворимо такий статут, якого ще не було у масонському світі! Ви ще до нас приповзете на колінах та будете благати, щоб вас прийняли!». Ну, щось на кшталт цього. Нова система мала назву «статут Міцраїм» та містила в собі на перших порах 77 градусів. Дійсно, масонський світ таких високих сходів градусів ще не бачив. За чартером звернулись до Венеції, у ложу, засновану самим Каліостро. Та , як запевнюють, отримали його. Важко сказати, правда це чи ні – самого чартеру в наш час ніхто не бачив. Судячи з усього, статут Міцраїм був складений людьми, що добре розбирались у іудаїзмі та Каббалі. Можна припустити, що серед французьких експатів у Мілані були євреї (по прізвищам визначити це неможливо, тому що французькі євреї носять зазвичай французькі прізвища).
Слово «Міцраїм» означає у перекладі з давньоєврейської «Єгипет». Самі єгиптяни називали свою країну «Міср». «Місрів» було два- верхній та нижній, а фараон носив здвоєну корону – червоного та білого кольорів, немов з’єднуючу Верхній та Нижній Єгипти. Закінчення «-аїм» на івриті означає подвійне число, пару. «Міср-аїм» означає «два Єгипти», або точніше «здвоєний Єгипет». Серед ступенів статуту Міцраїм буди такі, як «Принц –Хасид», «Принц Талмуду», «лицар Хануки». Звичайно, за один день ритуали 77 ступенів не напишеш. Але масонський світ, почувши про введення нового, небаченого ритуалу, захвилювався.
90 градусів
Особливе значення у масонстві має поняття «90 градусів». Коли ми подаємо знак першої ступені , то ставимо ступні під кутом у 90 градусів. Великий палець відхиляємо під кутом 90 градусів. Та багато де ще ви зустрінетесь із 90 градусами.
Статут Міцраїм в обсязі 77 градусів став широко розповсюджуватись по Італії. Однак потрібно врахувати, що найстаріший , що дійшов до наших часів – це диплом ложі «Згода», що виданий у 1811 році. У цьому дипломі фігурують і Лешанже (на посаді Великого Секретаря), і Бедаррид (у дипломі вказаний тільки ініціал – «М»-тому невідомо, про кого саме йде мова- про Марка чи Мішеля). Ложі розповсюдились по всієї Італії, від Мілана до Неаполя. Судячи по всьому, у 1811 році керівництво статуту Міцраїм дізнається від братів з Неаполя про існування чотирьох ступенів «Арканум Арканорум», що практикувалися «Орденом Осіріса Єгипетського», та які отримав Каліостро.
Вирішили додати до статуту ще 4 градуси – виходило 81, число нерівне. Мабуть, порадившись, брати замислили збільшити число градусів до 90. Тим більш, як вже згадувалось раніше, 90 градусів, тобто чверть окружності, має особливе значення у масонстві. Додаткові градуси складалися на протязі трьох років, з 1811 по 1813-й. Варто визнати, що брати вже значно вичерпали свою фантазію, тому у якості градусів стали присвоюватись і масонські посади. Наскільки мені відомо, раніше такого не практикувалось – але ці практики збереглися у єгипетських статутах до сьогодні. До 1813 року повна система із 90 градусів була добудована, та у 1814 році брати Бедарриди – Марк, Мішель та Жозеф – повезли її до Парижу. 21 травня 1814 року в Парижі була заснована перша масонська ложа статуту Міцраїм в обсязі 90 ступенів. Жозеф Бедаррид вступив до статуту Міцраїму у 1810 році, а Мішель, головний «рушій» статуту во Франції, стверджував, що входить до ордену з 1803 року- що, безумовно є деяким перебільшенням..
Статут одразу ж отримав найширше розповсюдження у Франції, де кожному братові хотілось похвалитися перед своїм братом більш високим градусом. А головне – до ложі статуту Міцраїм вступив Жан-Марі Рагон, найбільший масонський історик та теоретик масонства.
Бонапартисти та карбонарії
У ложах статуту Міцраїм збирався найбільш прогресивний народ Франції тих часів. По–перше статут створювався людьми, налаштованими по-бонапартистському. По-друге, в Італії та Франції у ложі статуту Міцраїм активно почали вступати карбонарії. Карбонарії- це таємне товариство, що утворене на зразок масонського, але маюче стійкий політичний окрас. Члени карбонарських лож – точніше, «вент», «хижин»- називали себе «добрими кузенами». Кузенами для кого? Масонам, звичайно! У той час у Франції панував монархістський режим. Королівська поліція була занепокоєна діяльністю лож статуту Міцраїм. Вона справедливо вважала, що у ложах збираються вороги монархії, бонапартисти та республіканці. Щоправда, у ложах і люди задовольняли свою тягу до таємних знань, а з королівським режимом боролися в інший час та в інших місцях. В 1822 році частково в ложа, а частково вдома у керівників статуту були проведені обшуки. Архіви деяких лож були конфісковані. Втім нічого засуджуваного поліція в них не знайшла. Щоб показати, що дії поліції не були зовсім безпідставними,8січня 1823 року Марк Бердаррид був засуджений до штрафу за порушення карного кодексу « про заборону нелегальних зборів». Згідно цієї статті громадянам не дозволялось збирати більш ніж 20 людей у одному приміщенні без спеціального дозволу. Із цього ми можемо зробити висновок – за раз у ложах Міцраїму збиралося не менш ніж 21 людина ( думаю, навіть трохи більше, 25-30). А оскільки жодна ложа не забезпечує стовідсоткову явку, з цього можна зробити висновок, що середня ложа містила в собі 30-40 людей.
Королівський суд також прийняв рішення розпустити «орден Міцраїму»- тому до 1830 року роботи відбувалися у глибокому підпіллі. У 1830 році у Франції відбувся переворот. Новий король Луї-Філіп був більш ліберальним. Мішель Бедаррид отримав дозвіл на роботу лож безпосередньо від міністра внутрішніх справ , та орден вийшов з підпілля.
Але тим часом під нього вже була закладена міна – у 1815 році у маленькому французькому містечку Монтабон загадкові люди почали складати статут Мемфісу.
Статут Мемфіс – наздогнати та перегнати Міцраїм!
Навесні 1815 року (дехто називає навіть точну дату – 30 квітня) у містечку Монтобан за адресою: рю Ла-капель, 70, зібралося двоє. Це були Габріель –Матьє Марконі, місцевий негоціант, та гість з Каіру, Самуель Оні. Французи пишуть його прізвище як Honis. «Оні» – івритське слово, що означає «задоволення», та часто зустрічається у вигляді єврейського ім’я у граматичній формі «Бен-Оні» або «Бар-Оні» («син задоволення»). Тобто Самуель Оні, судячи з усього, був єврейським купцем із Каіру. Марконі та Оні вирішили створити такий статут, що перевершить статут Міцраїму. Що ж у них було в активі? Вочевидь, якісь таємниці «ілюмінатів Авіньйону» та інших масонських статутів, що були широко розповсюджені на півдні Франції. Можливо, Самуель Оні отримував масонське посвячення у якихось похідних ложах наполеонівських офіцерів. Усе це виключно мої припущення. Марконі- молодший потім буде розповідати легенду про те, що засновником статуту був якийсь Ормуз –жрець Серапісу, що перейшов до християнства. А статут при народженні називався «орденом Лицарів Палестини» або «Розою та Хрестом Сходу». До речі, ступінь «Роза та Хрест Сходу» існує і сьогодні. Ясна річ, це не більше ніж легенда. Отож, два друга замахнулися на сходи градусів у 92 ступеня. Найцікавіше, що під час складання списку градусів фантазії авторів трохи не вистачило. 90-й градус мав назву «суверенний Понтифік Мемфісу», 92-й – «суверенний Понтифік Магів». Щодо 91-го градусу вирішили, що «придумають колись потім». При цьому структура статуту Мемфісу відрізнялась більшою продуманістю та чіткістю, аніж структура статуту Міцраїму. Це було викликано тим, що перед очима у авторів був десятирічний досвід розвитку єгипетського статуту, та вони мали змогу врахувати усі помилки та неточності. 23 травня 1815 року почала роботу перша (та на довгий час єдина) ложа статуту Мемфіс під не дуже оригінальною назвою «Послідовники Мемфісу». Вони то збирались, то занурювались у сон, доки у 1826 році ложа не увійшла до складу Великого Сходу Франції. Увесь цей час роботу над статутом продовжував син Габріеля, Жан-Етьєн Марконі де Негре, як він себе називав. Жан–Етьєн народився у 1795 році, та можна припустити, що він приймав участь у роботі «Послідовників Мемфісу» із самого початку. Він не був ані негром, ані навіть смуглявою людиною, як пишуть багато малообізнаних авторів, та навіть не носив прізвиська «негр». Мати Жан-Етьєна мала дворянську гідність, що давала право на приставку «де», та носила прізвище «де-Негре». Тому в усіх документах Жан-Етьєн називав себе «Марконі де Негре», додаючи до простого прізвища батька (судячи з усього, італійського походження) благородне прізвище матері. До 1838 року Жан-Етьєн почав іменувати себе «Великим Ієрофантом статуту Мемфіс» ( судячи з усього до того часу його батько вже помер). Ініціатичні сходи статуту до того часу містили в собі 95 градусів, та Марконі був готовий до того, щоб почати широке розповсюдження ордену у Парижі. Статут почав широко розповсюджуватись – але разом із цим почалися чвари. Рядові масони негайно почали плутати статути Мемфісу та Міцраїму. Посипалися звинувачення один одного у плагіаті. Керівництво кожного із статутів писало статті про те, що тільки в їх ордені посвячений має можливість отримати дійсне «Світло Єгипту» – а в інших орденах підробки. Статут Міцраїму козиряв графом Каліостро, статут Мемфісу показував на Самуеля Оні із самого справжнього, а не стародавнього Єгипту. До того часу до влади прийшов Наполеон ІІІ. Нагадую віхи – у 1848 році Луї-Наполеон був обраний президентом, у 1852 році – здійснив переворот, в наслідок якого став імператором. Статут Міцраїму торжествував – оскільки його керівництво складалося із затятих бонапартистів. 23 грудня 1851 року статут Мемфісу у Франції було заборонено, та членам лож довелось збиратися підпільно. Але наскільки можна розраховувати на заступництво великого диктатора- яким саме і був Наполеон ІІІ? Вдача, як і його прихильність, доволі мінлива.
Під владою Другої Імперії
Тож у 1848 році до влади прийшов Луї-Наполеон, якому незабаром належало стати Наполеоном ІІІ, та відродити велику імперію. Статут Міцраїму, майже усе керівництво якого складалося із бонапартистів, очікувало від нового Наполеона «атракціону нечуваної щедрості». Тим більше, що Наполеон протегував масонству, його брат Великим Магістром Великого Сходу Франції, а перша дружина (імператриця Жозефіна) – головою жіночої адаптивної ложі. Масонами також були більшість маршалів Наполеона. Однак, при Наполеоні ІІІ усе пішло не так. Імператор жадав повелівати вже не тільки Європою, але й усім світом. Він майже одночасно вів війни у Криму, Мексиці та Індокитаї. Наполеон ІІІ зруйнував історичний центр Парижу та наказав його відбудувати наново – гідним Центром Світу. Той Париж , яким ми милуємось сьогодні- дітище Наполеона ІІІ та паризького містовпорядника тих часів- барона Османна. До цього ніякого «прекрасного» Парижу не було – існувало досить-таки занедбане середньовічне місто. За таких глобальних планів імператор просто не мав часу займатися масонськими проблемами. Але, як усілякий диктатор, він в усьому любив порядок. Тому у 1862 році імператор призначив на посаду Великого Магістра Великого Сходу Франції маршала Бернара Ман’яна, з тією метою, щоби маршал навів лад у французькому масонстві.
До речі, зазвичай, брати на посаду Великого Магістра обираються, а не призначаються головою держави – але хто міг заперечити Наполеонові? 30 квітня 1862 року маршал Ман’ян видав наказ, що вимагав, щоб усі масонські послушництва Франції приєдналися до Великого Сходу. Статут Міцраїму відмовився зробити це, ображений тим, що не отримав від імператора ніяких виключних прав та привілеїв. Але наказом скористався статут Мемфісу, до цього діючий підпільно! Марконі подав заяву на вступ до Великого Сходу Франції, цю заяву розглянула комісія, та у травні 1862 року статут Мемфісу був прийнятий у якості повноправного члена Великого Сходу. Щоправда, Марконі отримав дозвіл працювати лише у перших трьох символічних градусах. Однак Великий Ієрофант виступив із зустрічною пропозицією- перепрацювати статут так, щоб у ньому залишилось лише 33 градуси, та він мав би змогу послужити «єгипетською» заміною Шотландського Статуту. Керівництво ВСФ замислилось… Скажу , трохи заходячи наперед, що система із 33-х «єгипетських» градусів діє при Великому Сході Франції і зараз. Вона носить назву «великого Ордену Єгипетського», та її очолює Крістіан Перротен. Тим часом 40 майстрів із ордену Міцраїму, незадоволені політикою керівництва, відокремились у самостійну ложу, під назвою «Східний Міцраїм». Це відбулось влітку 1864 року. А вже взимку того ж року вони подали заяву на вступ до Великого Сходу Франції. У лютому 1865 року ВСФ їх адаптував – на тих же умовах: проводити роботи тільки у трьох символічних градусах. Керівництво Великого Сходу з радістю терло руки – воно вважало, що зуміло об’єднати під своїми прапорами усі існуючі «єгипетські» послушництва Франції. Однак ще залишався незалежний Міцраїм (скажу одразу, що він існує і понині), а також Марконі де Негро, хитрий, як лис. Та неготовий миритись із утратою системи вищих градусів.
Єгипетські статути у Новому Світі
Статут Міцраїм чомусь не отримав широкого розповсюдження у США. А ось Мемфіс там приживсь! Можливо, це пов’язане із тим, що мешканці нового континенту бажали заводити у себе усе найбільше – якщо апельсин, то щоб шість штук на дюжину, та щоб канарейки співали басом…
Природньо, багато хто з масонів зажадав завести у себе найбільший масонський статут. Окремі ложі Мемфісу виникали у самих різних штатах Америки. У 1860 або 1861 році із Марконі де Негре, Великим Ієрофантом, заводить листування Гарі Сеймур із США, моряк у відставці, судячи з усього – колишній офіцер ВМФ США. Він пропонує Марконі впорядкувати роботу лож у Новому Світі, утворивши Національне Святилище та об’єднавши під своїм керівництвом усі розділені угрупування , що працюють за статутом Мемфіс.
Але що запропонувати Сеймурові? 95-й градус у той час вже не був рідкісним- у Франції вищого ступеня статуту досягли багато хто, та й у США його дехто привіз… Подумавши, Марконі розширює сходи ступенів. Собі він обирає 97 градус – Великого Ієрофанта. Відтепер 96 градус пропонується головам Національних Святилищ. У 1862 році Сеймур відвідує Париж, де отримує від Марконі патент на право утворення американського святилища, а також 96 -й градус. Скажу одразу, що перший документ, де фігурує 97 градус, датований пиблизно 1861 роком – у ньому Марконі підписується як Великий Ієрофант 95:.96:.97:. Єдиний лист, у якому Марконі виступає у якості Великого Ієрофанта 97 градусу, датований 1867 роком. Усе це важливі подробиці, які зіграють свою роль у подальшому. Сеймур розгортає шалену діяльність у США. Чим приводить у лють регулярних масонів. Особливо невдоволений Альберт Пайк, що розвиває Стародавній Прийнятий Шотландський Статут. Справа в тому, що перші 34 градуси статуту Мемфіс повністю замінюють СПШС – а це ж скільки градусів ще надбудовано зверху! Представники регулярних американських лож зв’язуються із Великим Сходом Франції, щоб дізнатись, наскільки законні домагання Марконі на вищі градуси. Великий Схід Франції приходить у лють – їм же Марконі обіцяв, що буде працювати лише у трьох градусах! У крайньому випадку – у 33-х! А він тим часом не зменшує, а збільшує кількість градусів! Великий Схід Франції виганяє Марконі, але тому вже все одно. Справу зроблено- статут Мемфісу розповсюджений по всьому світові. У 1868 році Марконі помирає від старості. .. У 1881 році Великий Схід Франції, який став приймати у свої лави атеїстів, був вигнаний із масонського товариства. У США наказ про це підписав Альберт Пайк. Підписав як Великий Командор СПШС та … як Великий Ієрофант статуту Мемфісу в США! При цьому вказавши наступні градуси – 33˚90˚97˚ Про це я дізнався із листування Жана Бріко із полковником Улічем, Національним Ієрофантом Румунії. Мова у листі йшла не про Пайка, а про те, на якій підставі Уліч підписується як володар 97 градусу. Уліч відповів, що отримав цей градус у 1911 році (вочевидь від Яркера), та носить його у якості ес-Ієрофанта статуту у Румунії. У той час румунські ложі статуту Мемфісу були неактивні. У якості прикладів використання 97 градусу Національними Ієрофантами він навів Альберта Пайка (що само по собі надзвичайно дивно), та голову Національного Святилища Неаполя Джанбатисту Пессину.
Пессина, до речі, і стане одним з засновників З’єднаного статуту Мемфіса та Міцраїму.
НАРОДЖЕННЯ СТАТУТУ МЕМФІС- МІЦРАЇМ
Тож, померли засновники єгипетських статутів – і брати Бедаррид, і Марконі де Негре… Однак статути жили та розвивались.
У Великій Британії у той час працювало декілька лож статутів Мемфісу та Міцраїма. Ложі складалися здебільшого із французьких експатів- що частково втекли від режиму Наполеона, частково- із купців, чиї контори знаходилися у Лондоні. Ложі ці також відвідувались англійцями…
Одним з найактивніших відвідувачів був Джон Яркер. Яркер вступив до ложі ще у 1854 році у Манчестері. Він швидко отримав ступінь Майстра, потім пройшов ступені Шотландського статуту- але регулярне масонство його не вдовольняє.
Яркер вступає до ложі статуту Міцраїм ( у 1870 році у Лондоні заснована Верховна Генеральна Рада статуту Міцраїм), та, у 1871 році займає посаду Великого Майстра статуту Міцраїма у Англії.
Паралельно Яркер вступає до статуту Мемфіс (коли та де- невідомо) та у 1872 році Гарі Сеймур видає Яркеру патент на заснування Національного Святилища у Англії та Ірландії. При цьому Яркер отримує 96-й градус.
Так, у одних руках вперше об’єднується влада над двома єгипетськими статутами.
Для любителів історичних курйозів скажу, що у 1877 році Яркер посвячує Блаватську у статут Мемфіс-Міцраїм, давши їй титул «Венценосної Принцеси» (диплом зберігся). А у Франції до статуту Мемфіс належав легендарний соціаліст Луї Блан- треба зауважити, що від членства «полум’яного революціонера» у ложі брати мали багато проблем.. Ну й зокрема, ярим масоном, членом і статуту Мемфіс, і статуту Міцраїм, був Джузеппе Гарібальді, об’єднувач Італії.
Яркер захоплювався тим, що у перекладі називається «маргінальним масонством» (що абсолютно неправильно), а в оригіналі- «fringle masonry» Слово fringle переводиться з англійської як «бахрома». Якщо перевести за змістом- це додаткові ступені масонства, що несуть у собі якийсь додатковий урок- історичного або окультного змісту.
Разом із своїми колегами – Маккензі та Ірвіном- Яркер розробив декілька орденів, частина з яких існує і зараз. Скажімо, це орден Червоної Гілки Ері, Орден Світла (він же Сат-Бхай), статут Ісмаїла, в якому було, якщо вірити документам, 40 ступенів… Яркер також займався статутом Сведенборга, що заснований на ідеях великого шведського духовидця (є сенс нагадати, що сам Сведенборг не був масоном).
Однак, основною турботою Яркера були статути Мемфіс та Міцраїм. Він систематизував описання ступенів, сформулював легенди до більшості градусів, та передав чартер статуту до Германії, де почав роботи Теодор Ройс.
Яркев вів активне листування із головою Неаполітанського святилища – Джанбатистою Пессина. Вдвох вони вирішили, що оскільки статути частково дублюють одне одного, то найкраще буде їх об’єднати. Тим більш, що в більшості склад лож наповнювався тими ж самими людьми.
Хто повинен був очолити з’єднаний статут Мемфіса та Міцраїма? Яркеру та Пессині вдається знайти для цього ідеальну кандидатуру. Це був Гарібальді, «герой двох світів». На протязі усього свого життя Гарібальді був активним масоном, а під старість очолив одночасно і одну з гілок статуту Мемфіс, і одну з гілок статуту Міцраїм. Зрозуміло, ці посади були почесними- старезний герой за станом здоров’я вже не мав можливості займатись активною масонською діяльністю.
У 1881 році, за сприяння Яркера та Пессини був утворений з’єднаний статут Мемфіс-Міцраїм, який у якості Великого Ієрофанта очолив Гарібальді. Невідомо, чи встиг Гарібальді побувати хоча б на одній масонській роботі об’єднаного статуту – у 1882 році об’єднувач Італії помер.
Король Патагонії
Хто повинен був очолити з’єднаний статут Мемфісу та Міцраїма після смерті Гарібальді? Звичайно, керівники статуту хотіли, щоб новим Великим Ієрофантом стала якась видатна людина. У 1860 році французький шукач пригод Орелл Антуан де Тунан відвідав південний край Латинської Америки. Там він зумів домовитись із вождями племен індіанців мапуче про те, що вони отримають незалежність, а де Тунан стане їх королем. Новоспечене об’єднання отримало назву «Королевство Арауканія та Патагонія». Планувалось, що воно буде займати значну частину території Чілі та Аргентини. Звичайно, влада обох країн не стала чекати подальшого розвитку подій – вони заарештували да Тунана, розігнали парламент індіанців у місті Перкенко, а організатора сепаратистського королівства оголосили божевільним та вислали з країни. Точніше, із двох країн – із Чілі та із Аргентини.
Де Тунан був масоном Великого Сходу Франції. (Це так, до відома). Латиноамериканська афера дуже підірвала як його здоров’я, так і фінансовий стан, тому він продав права на «спадок престолу» іншому авантюристові – торговцю шампанським Густаву Лаварду. Лавард також називав себе «маркизом Ахілесом Лавардьє», та був членом як статуту Мемфіс, так і статуту Міцраїм, та взагалі дуже активним масоном.
У 1878 році де Тунан пішов на Вічний Схід, а «маркіз Лавардьє» під ім’ям «короля Ахілеса Першого» зайняв «арауканський та патагонський престол». Йому, як говорять, належить ідея викувати «сталеву корону Арауканського королівства» (вона існує до цієї пори). У 1882 році, після смерті Гарібальді, виникла ідея призначити «короля Ахілеса» новим Велиим Ієрофантом з’єднаного статуту Мемфіс- Міцраїм.
Що і було виконано, із присвоєнням «королю» 97 градусу.
Не присягнуся, що «король» , який був доволі багатою людиною, не спонсорував якось своє обрання.. Про це міг прекрасно написати племінник «короля Ахілеса»,видатний письменник Моріс Дрюон- але він, нажаль дуже мало цікавився масонством.
Ахілес Лавардьє керував «Арауканієй та Патагонієй» (а також- формально- статутом Мемфіс-Міцраїм) до 1902 року, допоки він не пішов до Вічного Сходу.
З’єднаний статут стає на ноги
«Король Ахілес» займав посаду Великого Ієрофанта на протязі 20- ти років. Маркіз Лавардьє проводив пишні церемонії, відвідував різні ложи Єгипетських статутів (незмінно вимагаючи, щоб його саджали на Схід.) … Однак треба визнати, що теоретиком він не був. А Статут у той час потребував серйозного опрацювання. Лавардьє отримав підтвердження для свого 97 градусу від Джанбатісто Пєссіни; він же навмисне , у розрахунку на «королівство Арауканії та Патагонії» інсталював «Південне святилище статуту Мемфіс-Міцраїм». У 1902 році король помер від інсульту, усі зауважували, що він був занадто огрядним. А дійсна влада у статуті вже давно перейшла до англійського масона Джона Яркера. Яркер народився у Весторленді (Англія) у 1833 році, та у віці 21 року вступив до масонства. За його довге життя (Яркер проживе 80 років) високоповажний брат відродить численну кількість ступенів та статутів, створить нові… Але нас цікавить в основному його діяльність на грунті Єгипетського масонства.
Під час візиту до США Яркер був інстальований до статуту Мемфіс та привіз його до Великобританії. Водночас він отримав посвячення у когось із посвячених статуту Міцраїм. Далі , у 1871 році Яркер стає Абсолютним Суверенним Великим Майстром статуту Міцраїм із 90м градусом (цю посаду він буде займати до самої своєї смерті у 1913 році). У 1872 році Яркер отримує посаду «Інстальованого Великого Майстра» статуту Мемфіс 96 градусу…
До речі, цікаво зауважити , що у часи Яркера було таке, що Об’єднана Велика Ложа Англії визнавала статут Мемфіс-Міцраїма – за умови, що перші три символічні градуси його члени будуть отримувати у рамках ОВЛА. Пізніше Яркер отримає найвищу, 9-ту ступінь Герметичного Братства Луксора, 5-ту ступінь під дивною назвою «Корона Кетера», що означає «Корона Корони»- Ордену Світла, чартер від Папюса на проведення зборів мартиністів та інше.
Але основним його заняттям був розвиток статуту Мемфіс-Міцраїм. Яркер написав книгу «Школа арканів» (про передавання стародавньої містичної традиції – її сьогодні можна прочитати російською), а також книгу «Лекції робіт», склавши стисле пояснення та упорядкувавши паролі для кожного градуса.
Одразу ж після смерті маркіза Лавардьє, 11 листопада 1902 року, Джон Яркер був обраний Імперським Великим Ієрофантом статуту Мемфіс-Міцраїм із 97 –м градусом. Правда, самому Яркеру у той час вже було біля 70 років, та здоров’я залишало бажати кращого, але він невтомно працював для ордену, для статуту Мемфіс- Міцраїм. Він також , наскільки це було можливо, привів до ладу систему ступенів розвитку статуту у Європі та світі.
Сьогоденна картина статуту Мемфіс-Міцраїм – це у багато чому заслуга Яркера. До того ж, саме Яркер передав статут Теодору Ройсу, зробивши його Національним Ієрофантом Германії.
З тієї пори членами єгипетських статутів стали багато видатних людей. Провідні езотерики світу. Варто згадати Жерара Енкосса(Папюса), Рудольфа Штайнера( він очолював Національне Святилище Германії), Роберта Амбелена…
Нажаль, езотеричне масонство, як і взагалі масонство, понесло великі втрати під час Другої Світової війни. Нацисти винищували масонів скрізь, у спеціалізованій літературі є навіть термін «масонський холокост». У Європі загинуло приблизно 80 000 масонів ( це враховуючи тих, хто був страчений нацистами за належність до братства), розграбовані цінні архіви. Багато масонів потрапили у концтабори4 масонські храми були знищені.
Після Другої Світової війни масонство у Європі почало відроджуватись зусиллями Роберта Амбелена та невеликої групи братів. Однак, у той самий час езотеричне масонство продовжувало існувати у Латинській Америці та в США. Також єгипетське масонство зуміло пережити війну в Італії –ь хоча Мусоліні заборонив діяльність масонських лож, самих масонів він не переслідував.
Сьогодні Єгипетське, езотеричне масонство відроджується по усьому світу. Це пов’язане із розвитком сучасної людини. Люди вже не знаходять вдоволення у спрощених ритуалах регулярного масонства, колись призначених для робочих, будівельних лож. Езотеричне масонство дає можливість посвяченому поринути у глибоку містику усіх світових традицій, у таємні знання, що уходять у глибоку давнину…
Джерело: Сайт Ордену APRMM Europe and FLC