Смерть, як факт

“Усьому зумовленому невід’ємно притаманне руйнування. Старанно прагніть здійснення мети “. Після цього він поринув у медитацію і спочив. – Махапарініббана-сутта, Дигха-никая 16.6.7., про смерть Будди Сіддгаттги Ґотами

На разі, ми розглянемо це явище, як факт і розглянемо причини існування цього явища. Ми не будемо розглядати, що відбувається після смерті і що там є після смерті. І спочатку зробимо невеличкий огляд концепцій смерті основних релігій.

Юдейство і християнство.

В Старому Завіті пророки трактують смерть як знищення можливості будь-якої дії, в тому числі і на славу Божу. Але, тим не менш, в словах старозавітних пророків йдеться про воскресіння – в книзі Ісаї (26, 19), в книзі Іова (19, 25) і у Єзекіїля (37, 9-14). Данило говорить, що “багато хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні для життя вічного, інші – на вічну наругу і сором” (12, 2).

Ставлення до смерті змінилося з приходом християнства. У християнстві розуміння сенсу життя, смерті і безсмертя виходить з старозавітного положення: “День смерті краще дня народження” і новозавітної заповіді Христа “… я маю ключі від пекла і раю”. З одного боку – смерть – це одвічне покарання, яке кожен з нас змушений нести за скоєний колись гріх. Але з іншого боку смерть – це звільнення людини від пут тлінного тіла, від юдолі земних печалей, що випускає на свободу його вічну душу. “Станом тремтіти ні перед смертю, а перед гріхом, не смерть народила гріх, але гріх справив смерть, смерть же стала зціленням гріха” (36, 739) . Людина стає безсмертною – шлях до безсмертя відкритий спокутної жертвою Христа через хрест і воскресіння.

http://lossofsoul.com/DEATH/Religion/cristian.htm)

Отже, юдаїзм стверджує, що смерть є повне припинення існування людини під тягарем гріхів отриманих за земного життя але можливе воскресіння при певних особливих глобальних обставинах(Страшний Суд) і воскресіння тільки обраних. Християнство, стверджує, що людина безсмертна, якщо приймає віру в жертву Христа, що знівельовує гріхи людини і отримає це безсмертя в момент Страшного Суду і загального Воскресіння.

Іслам.

Іслам вчить, що людина не повинна боятися смерті. Для тих, хто вірить і робить праведні вчинки, смерть не повинна бути страшна. Згідно визначенню Аллаха, Світ постійно оновлюється, на зміну тлінного життя приходить вічне життя.

(http://lossofsoul.com/DEATH/Religion/islam.htm)

 

Відношення до смерті таке ж як в християнстві. Смерть не є припинення існування, а зміна форми існування в очікуванні Страшного Суду.

Буддизм.

Живучи, будь мертвий, будь абсолютно мертвий. І роби все, що хочеш – все буде добре. Бунан, патріарх Дзен

http://lossofsoul.com/DEATH/Religion/buddhism.htm)

 

Буддизм розглядає факт смерті, як факт переходу в іншу форму свідомості в потоці таких переходів.

 

Розглянемо малюнок. Зауважу щодо термінів які я використовую. Аби не витрачати час на створення бази понять, значення термінів приблизні на рівні ідеї та гіпотези, використовуйте терміни на ваш розсуд – головне принцип дії системи. Отже, свідомість (душа) знаходиться в частині де є рецептори пізнання Творіння, тобто, тіло або носій і частково в частині де є ідея і бажання. Коли руйнується носій з рецепторами, свідомість знаходиться в ідеї і повинна була б зайти в частину Пустота+Форма+Сила, тобто, частина де є те що ми називаємо Бог, тобто,  Джерело Творіння. Але наслідки перебування свідомості в тілі, те що ми називаємо «гріхи», обтяжує свідомість і не дає їй перейти(повернутись) в Джерело. Також, після смерті носія залишається певна кількість не реалізованих бажань. Частина «Ідея» теж тимчасова, це буферний майданчик між Богом і носієм, місце де зароджуються бажання, і душа утворює нове тіло аби реалізувати накоплені за попереднє існування бажання, в тому числі, позбутись гріхів, що б увійти в царство Боже. І Христос, що поклав в жертву своє життя за гріхи людства, надав таку можливість війти в царство Бога. Але ще треба мати бажання війти в це царство.

Щодо самої смерті. Кожна частинка Творіння народжується, існує і зникає.  Термін існування частинки закінчується, носій сенсу руйнується і переходить в інший стан, тобто, стає носієм інших сенсів, а сенс, що наповнює частинку, отримує нове продовження реалізації. Це називається «смерть», етимологія – від слова «мора»-«міра»-«мєра», «міряти», «с-мєр-ть» – смерть – зміряно. Це правило загальне для всіх частин Творіння. Головна мить кожної живої істоти – смерть. Коли гине тіло, свідомість втрачає зв’язок з фізичним світом і змінюється зв’язок з внутрішнім світом. Носій сенсу, людське тіло, – це сума органів (софтів), що забезпечують зв’язок індивідуального сенсу з загальним через пізнання зовнішнього і внутрішнього світів.

Так сталося, що сенс Творіння набув такого стану, що всі складові части, що усвідомлювали себе як ціле, почали відчувати себе уособленими частками. Людство, що мало функцію регенерувати енергію Творця, розпалося на складові частки, які почали генерувати свою енергію(творчу) і акумулювати енергію Творця. Для вивільнення акумульованої енергії, треба зруйнувати носія сенсу – людське тіло. Звідси, безсмертне до «розпаду» людство отримало смерть. Окрім реальної смерті через руйнування носія, існує декілька процесів, які є смертю на певних енергетичних рівнях, коли вмирає віртуальна копія людини.

Також, так як всі частинки Творіння утворюють єдине ціле, то смерть певної частинки є смертю всіх інших частинок Творіння через єдине ціле. Смерть певної частинки відчувається іншими частинками залежно від рівня близькості. Про що піде мова нижче.

Існування частинок Творіння зумовлене процесом взаємодії між собою, також, небезпекою отримати пошкодження не сумісне з існуванням від інших частинок Творіння.  Для безпечної взаємодії часток Творіння між собою, існує посередник, або флюід – це тимчасова локація, простір вільної дії, що має для часток-учасників певну спільну якість чи певні спільні якості. Кожна частка Творіння має функцію утворювати свою копію(суму якостей) в цьому просторі для взаємодії з іншими частками Творіння. На цьому просторі частки визначають безпечність та користь від цієї взаємодії. У кожної частки Творіння існує функція-рецептор, яка аналізує кожну взаємодію з іншими частками в кожну мить існування на безпеку. Це відчуття абсолютного страху і кожна мить взаємодій сканується на кількість цього страху. Частинка-учасник утворює свою копію, розміщує її в флюіді, де на цій копії відпрацьовуються всі можливі, тобто, доступні з досвіду варіанти розвитку подій, і проаналізувати наслідки і зробити висновки на основі відпрацьованих варіантів. Головним висновком є рівень безпеки певної взаємодії. Копія у флюіді вмирає і відновлюється потрібну кількість разів. Але таке опрацювання варіантів взаємодії, немає наповнення будь яким іншим сенсом, окрім індивідуального сенсу і смерть копії в флюіді не є енергетичною смертю. Коли людина створює копію в флюіді і отримує певний сенс у вигляді певного образа від іншої частки( як виразника іншого сенсу), копія отримує частково волю і стає істотою в площині флюіда, в цей же час ця істота є частиною людини, що її утворила. Реальна смерть джерела сенсу(другої людини) є смертю утвореної істоти – копії глядача в образі спостерігаємого і через неї є смертю глядача. Жертвопринесення, публічні кари – енергетичні акти взаємного переживання акта смерті. Разом з жертвою вмирає і глядач в флюіді. Далі через образи, що почало продукувати мистецтво, людина також отримала можливість переживати смерть в флюіді. Трагедія, поезія, образотворче мистецтво, музика – галузі породжені сплавом інтелекту, естетики та етики для створення сталих моделей вмирання. На разі, мистецтво стало масовим, коли акт смерті продукується в великій кількості варіантів, і виросла кількість переживань смерті кожною конкретною людиною. Також, завдяки цивілізація з’явилась ціла індустрія продукування переживань смерті через комп’ютерні ігри. Щодо кількості смертей, Будда вказав кількість в один мільйон перероджень, як кількість вар’єтивних можливостей. Отже, можливо одним з елементів інформаційної доби цивілізації є прискорення переживань смерті для наближення до кінця доби роздробленості  сенсу Творіння  на індивідуальні сенси. Аналізуючи прискорення цього процесу, можна зробити висновок, що на разі доба останніх часів.

Отже,  історія людської цивілізації пронизана культом смерті. Вирішення питання запобігання смерті – забезпечує існування. Всі релігії базуються на питанні смерті і відносин з Богом, щодо цього питання. Маємо мистецтво, як продукт, цього питання і прискорювач загального процесу відпрацювання кількості варіантів. 90% діяльності людини – це забезпечення своєї безпеки, створення систем захисту від ворогів і нападу на ворогів. Але єдина правильна відповідь на це питання – усвідомлення явища смерті, як невідворотній факт, сприйняття його, як необхідну функцію Творіння і усвідомлення, що смерть є пунктом переходу в іншу форму існування.

 

Брат В.Б.

Comments are closed.